Історія благословила людство мудрими вчителями, людьми проникливими і просвіченими, чиє розуміння таємниць духу та розуму виходило далеко за межі розуміння пересічної людини. Безцінні висловлювання цих адептів — Будди, Ісуса, Магомета, Зороастра та багатьох інших — передавалися крізь сторіччя історії через найдревніші та найцінніші носії — книги.

Кожна культура на землі має свої священні книги — своє власне Слово — дуже різні і водночас однакові. Для християн цим Словом є Біблія, для мусульман — Коран, для юдеїв — Тора, для індуїстів — Веди і так далі, і так далі.

Слово освітить шлях.

Таким Словом для масонських батьків-засновників Америки була Біблія. Однак за всю історію людства мало хто спромігся збагнути її істинну суть.

Цієї ночі Геловей, ставши навколішки, сам, посеред величезного собору, поклав руки на Слово — потертий примірник своєї масонської Біблії. Ця священна книга, як і решта масонських біблій, містила Старий Заповіт, Новий Заповіт, а також дорогоцінні скарби у вигляді масонських філософських творів.

Хоча очі Геловея вже давно не могли читати, він знав передмову напам'ять. Її славетні рядки читали й читатимуть мільйони його братів багатьма мовами в усьому світі.

Ось про що йшлося в передмові.

Час — це ріка... Книги — човни. Багато їх відпливають за течією, але розбиваються, тонуть та невідворотно губляться на її піщаних мілинах. І лише нечисленні, вкрай нечисленні витримують випробування часом і залишаються жити на радість прийдешнім тисячоліттям.

«Це не просто так, що ці книги вціліли, а інші зникли». Як проповіднику віри, настоятелю Геловею завжди видавався дивовижним той факт, що древні духовні тексти — найбільш читані твори у світі — були, фактично, найменш зрозумілими.

«У цих сторінках криється чудесний секрет».

Невдовзі настане світанок, і людство нарешті усвідомить просту перетворювальну істину древніх учень... і здійснить гігантський крок уперед у розумінні власної чудесної природи.

РОЗДІЛ 131

Гвинтові сходи, що спускаються крізь хребет монумента Вашинґтона, налічують 896 сходинок, що звиваються навколо ліфтової шахти. Ленґдон та Соломон пробиралися вниз, і професор й досі намагався вмістити у своїй свідомості той дивовижний факт, про який розповів йому Пітер кілька хвилин тому.

— Роберте, в порожнистий наріжний камінь цього монумента наші батьки-засновники поклали примірник Біблії, який чекає свого часу в темряві біля підніжжя цих сходів.

Коли вони спускалися, Пітер несподівано зупинився на майданчику і спрямував промінь ліхтаря на великий кам'яний медальйон, вмурований у стіну.

«Господи, а це що таке?!» — аж підстрибнув Ленґдон, коли побачив зображення.

На медальйоні виднілася моторошна постать у мантії, що стояла навколішки над пісковим годинником. У руці вона тримала косу. Другою рукою показувала вказівним пальцем угору, прямо на велику розкриту Біблію, неначе промовляючи: «Онде відповідь!»

Ленґдон довго дивився на зображення, а потім повернувся до Пітера.

Очі його наставника загадково виблискували.

— Я хочу, щоб ти над дечим замислився, Роберте. — Голос Соломона відлунив у порожньому сходовому колодязі. — Як ти гадаєш, чому Біблія пережила тисячі років бурхливої історії людства? Чому вона і досі існує? Тому що її розповіді такі вже цікаві? Звісно, що ні... Але ж є причина. Є причина, через яку християнські монахи присвячують все своє життя спробам розгадати Біблію. Є причина, через яку юдейські містики та кабалісти вчитуються в Старий Заповіт. А причина ця полягає в тім, Роберте, що на сторінках цієї древньої книги криються могутні таємниці... велике зібрання непізнаної мудрості, яка чекає того часу, коли її відкриють.

Ленґдон не раз чув теорію, що Святе Письмо містить прихований смисловий шар, таємне послання, оповите алегоріями, символами та притчами.

— Пророки попереджають нас, — продовжив Пітер, — що мова, якою будуть розкриті ці секрети, є кодованою. В Євангелії від Марка йдеться: «Вам дано пізнати таємницю», але вона мовлена притчею. Книга притч Соломонових застерігає, що вислови мудрих — це «загадки», а в Посланні до Коринтян йдеться про «приховану мудрість». Євангеліє від Іоанна попереджає: «Я в притчах до вас говорив».

«Гм, притчі, загадки», — подумав Ленґдон, знаючи, що ці дивні слова багато разів з'являється то тут, то там у притчах Соломонових, а також у Псалмі 78. «Нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю». Ленґдон уже знав, що поняття «приказка, прислів'я» не означали нічого лихого, а лише те, що справжнє їх значення було приховане від очей.

— А якщо ти маєш якісь сумніви, — додав Пітер, — то в Посланні до Коринтян відкрито йдеться про те, що притчі мають два смислових рівня: «молоко для немовлят і м'ясо для чоловіків», де молоко означає розбавлений текст для незрілих умів, а м'ясо — це істинне значення, доступне лише умам зрілим. — Пітер знову спрямував промінь на постать, що показувала на Біблію. — Знаю, Роберте, ти скептик, але поміркуй ось над чим. Якщо Біблія дійсно не має прихованого значення, то чому ж тоді так багато найталановитіших умів людства — включно з блискучими науковцями з Королівського наукового товариства — одержимо студіювали її? Сер Ісак Ньютон написав аж мільйон слів, намагаючись розшифрувати істинне значення Святого Письма, включно з рукописом тисяча сімсот четвертого року, де заявив, що видобув з Біблії приховану наукову інформацію!

Ленґдон знав, що все це правда.

— А сер Френсіс Бекон, — продовжив Пітер, — наукове світило, якого найняв король Яків, щоб у буквальному значенні створити авторизовану Біблію короля Якова, переконався в тому, що Біблія містить закодоване послання, і сам почав писати власним кодом, який і досі досліджують! Тобі, звісно, відомо, що Бекон був розенкрейцером і його перу належить твір «Про мудрість древніх». — Пітер посміхнувся. — Навіть поет Вільям Блейк, борець із забобонами, натякав на те, що нам слід читати поміж рядків.

Ленґдон знав цей вірш:

І ти, і я, читаємо ми Біблію щодня,

Але ти бачиш чорне там, де бачу біле я.

— І такі люди були не лише серед європейських наукових світил, — сказав Пітер, пришвидшуючи кроки. — Саме тут, Роберте, у серці молодої американської країни, її найталановитіші засновники — Джон Адамс, Бен Франклін, Томас Пейн — застерігали про велику небезпеку буквального тлумачення Біблії. А Томас Джефферсон був настільки переконаний у прихованості істинного значення Біблії, що розрізав її сторінки і відредагував цю книгу, намагаючись, за його власним висловом, «відкинути штучне риштування і відновити правдиві доктрини».

Ленґдон добре знав про цей дивний факт. Джефферсонівська Біблія, яка й досі виходила друком, містила багато суперечливих виправлень, серед яких вилучення непорочного зачаття та воскресіння. Неймовірно, але цю Біблію вручали кожному новому членові конгресу в першій половині дев'ятнадцятого сторіччя.

— Пітере, ти знаєш — для мене ця тема є надзвичайно цікавою, і я прекрасно розумію, що багато талановитих інтелектуалів відчувають велику спокусу уявити собі, що Святе Письмо містить приховане значення, але я не бачу в цьому ніякої логіки. Будь-який досвідчений професор скаже тобі, що вчення не поширюється закодованою мовою.

— Прошу?

— Вчителі вчать, Пітере. Ми висловлюємося відкрито і відверто. Навіщо пророкам — найталановитішим вчителям в історії — затуманювати мову, якою вони викладають своє вчення? Чому б їм не говорити просто і відкрито, щоб їх міг зрозуміти увесь світ?

Крокуючи вниз, Пітер здивовано поглянув через плече.

— Роберте, Біблія не висловлюється прямо і відверто з тієї самої причини, з якої адепти завжди приховували древні таємниці... З цієї ж причини неофіта спочатку треба втаємничити, а вже потім ознайомлювати з таємними вченнями всіх віків... З тієї самої причини науковці з Невидимого коледжу відмовлялися ділитися з іншими своїми знаннями. Ця інформація могутня, Роберте. Про древні таємниці не можна кричати на базарі. Вони — палаючий смолоскип, що в руках просвіченого мислителя може освітити шлях, а в руках безумця — спопелити землю.