Вони всі аж підскочили.

Ленґдон чекав, але не сталося нічого.

— Що то було? — спитав священик.

— Нічого, — відповіла Кетрін. — Кружальця з'єдналися... Але більше нічого не відбулося.

— Жодного великого перетворення? — спантеличено спитав Геловей.

«Ми ще не закінчили», — здогадався Ленґдон, поглянувши на двоголового фенікса та число 33, вирізьблені на персні. Все відкривається на тридцять третьому ступені. На думку про фесорові одразу спав Піфагор, священна геометрія та кути; він подумав, а чи не означає в цьому випадку слово degree математичне поняття «градус», а не «ступінь»?

Завмерши серцем, Ленґдон простягнув руку і взявся за перстень, який неначе прикипів до основи скриньки. А потім почав повільно повертати його праворуч.

Все відкривається на тридцять третьому «градусі».

Професор повернув перстень на десять градусів... двадцять... тридцять...

Ленґдон аж ніяк не очікував того, що сталося потім.

РОЗДІЛ 85

Перетворення.

Настоятель Геловей почув, як щось сталося, але не побачив.

Потойбіч стола мовчки заклякли Ленґдон та Кетрін, мабуть, оніміло витріщившись на кам'яний куб, який щойно з гучним ляскотом трансформувався просто перед їхніми очима.

Геловей не втримався і посміхнувся. Він очікував на такий результат і, хоча й досі не знав, як це допоможе їм розшифрувати піраміду, насолоджувався рідкісним шансом навчити символознавця з Гарварду дечого з царини символів.

— Професоре, — сказав настоятель, — мало хто знає, що масони побожно ставляться до форми цього куба — ми його називаємо ашлар, бо він є тривимірним відтворенням набагато древнішого двовимірного символу. — Настоятелю не треба було питати, чи впізнав професор древній символ, що лежав тепер перед ними на столі. Бо то був один з найвідоміших символів у світі.

Роберт Ленґдон дивився на трансформовану скриньку, що лежала перед ним на столі, і в його голові здійнявся вихор думок. «Я й гадки не мав...»

Кілька секунд тому він засунув руку в кам'яну скриньку, взявся за масонський перстень і потихеньку прокрутив його. Перстень повернувся на тридцять три градуси — і куб зненацька зазнав перетворення просто в нього на очах. Квадратні грані, що утворювали сторони куба, розпалися, коли розімкнулися їхні приховані замочки. І скринька водномить розклалася навсібіч, лунко ляснувши кришкою та боками об стіл.

«Куб став хрестом, — подумав Ленґдон. — Відбулося щось на кшталт алхімічного перетворення одного символу на інший».

Кетрін приголомшено витріщилася на розкладений куб.

— Масонська піраміда має стосунок до християнства?

На мить Ленґдонові спало на думку те саме. Зрештою, християнське розп'яття було шанованим символом серед масонів і багато з них були християнами. Однак серед масонів були і юдеї, мусульмани, буддисти, індуїсти, а також ті, що не спромоглися дати визначення богу, якому вони поклонялися. Тому присутність виключно християнського символу скидалася на обмеження.

— Це не розп'яття, — дійшов висновку Ленґдон, підводячись з-за стола. — Цей хрест з циркумпунктом посередині є подвійним символом, тобто таким, у якому два символи поєднуються, щоб утворити один.

— Ти про що? — спитала Кетрін, супроводжуючи поглядом Ленґдона, який схвильовано ходив туди-сюди.

— Хрест, — відповів професор, — став християнським символом лише в четвертому столітті нашої ери. А задовго до цього його використовували давні єгиптяни, щоб показати перетин двох вимірів — людського та небесного. Що вгорі, те і внизу. Він слугував візуальним зображенням того перехрестя, де людина і Бог стають єдиним цілим.

— Зрозуміло.

— Відомо, — вів далі Ленґдон, — що циркумпункт має багато значень, найбільш езотеричне з них означає троянду, алхімічний символ бездоганності. Але якщо розташувати її в центрі хреста, то вийде зовсім інший символ — роза і хрест.

Геловей усміхнено відкинувся на спинку крісла.

— О Господи, твоя воля. Ви точно перебрали міру!

Кетрін теж підвелася.

— Може, я чогось не розумію?

— Роза і хрест, — пояснив Ленґдон, — є для франкмасонства звичним символом. Один із титулів масонів шотландського обряду навіть має назву лицар Рози і Хреста; колись ним нагороджували розенкрейцерів, що зробили значний внесок у масонську містичну філософію. Цього звання удостоїлися багато великих науковців: Джон Ді, Еліас Ешмол, Роберт Флудд...

— Саме так, — підтвердила Кетрін. — Під час своїх досліджень я прочитала всі маніфести розенкрейцерів.

«Це має робити кожен науковець, — подумки схвально відзначив Ленґдон. Древній містичний орден рози і хреста (Ancient and Mystical Order Rosae Crucis) справив сильний вплив на науку, а його історія дуже нагадувала легенду про древні таємниці: стародавні мудреці володіли секретною мудрістю, яку передавали через віки і вивчали лише найгеніальніші уми. Слід визнати, що історичний перелік відомих розенкрейцерів дивовижним чином збігався зі списком «хто є хто» з європейських знаменитостей доби Відродження: Парацельс, Бекон, Флудд, Декарт, Паскаль, Спіноза, Ньютон, Лейбніц.

Згідно з доктриною розенкрейцерів «порядок вибудовувався з езотеричних істин давнього минулого», істин, які слід було «ховати від пересічної людини» і які обіцяли перспективу глибокого проникнення в «духовну сферу». З роками символ братства розенкрейцерів розквітнув, перетворившись на красиву троянду на оздобленому хресті, хоча починався він як скромна цятка в кружальці на простому неоздобленому хресті.

— Ми з Пітером часто обговорювали філософію розенкрейцерів, — сказав Геловей, звертаючись до Кетрін.

Настоятель стисло змальовував взаємозв'язок між масонами та розенкрейцерами, а Ленґдон знову подумки повернувся до фрази, яка весь вечір не давала йому спокою. Jeova Sanctus Unus. «Ця фраза якось пов'язана з алхімією». Він силувався пригадати, що саме казав йому колись Пітер про цю фразу, і згадка про розенкрейцерів знову наштовхнула його на цю думку. «Міркуй, Роберте!»

— Засновником розенкрейцерів, — розповідав Геловей, — був здогадно якийсь німецький містик, відомий під ім'ям Крістіан Розенкрейц — вочевидь, псевдонім, під яким, можливо, ховався сам Френсіс Бекон, котрий, як вважають деякі історики, сам заснував це братство, але не існує доказів того, що...

— Псевдонім! — озвався раптом Ленґдон, аж сам спантеличившись цим несподіваним вигуком. — Авжеж! Jeova Sanctus Unus! Це псевдонім!

— Про що ти кажеш? — вимогливо спитала Кетрін.

Професор відчув, як пришвидшився його пульс.

— Всю ніч я намагався пригадати, що ж казав мені колись Пітер про Jeova Sanctus Unus та про зв'язок цієї фрази з алхімією. І нарешті я пригадав! Йдеться не стільки про алхімію, скільки про алхіміка! Дуже відомого алхіміка!

Геловей хихикнув.

— Давно час було здогадатися, професоре. Я двічі згадав його ім'я, а також слово «псевдонім».

Ленґдон витріщився на старого.

— Так ви знали?!

— Ну, у мене виникли припущення, коли ви розповіли про напис Jeova Sanctus Unus, який ви розгадали за допомогою магічного квадрата Дюрера, але коли ви згадали про розу і хрест, то у мене вже не лишилося сумнівів. Як вам, певно, відомо, серед особистих паперів науковця, про якого йде мова, був примірник маніфесту розенкрейцерів, рясно вкритий нотатками.

— А про кого йде мова? — спитала Кетрін.

— Про одного з найталановитіших науковців світу! — відказав Ленґдон. — Він був алхіміком, членом Лондонського Королівського наукового товариства, розенкрейцером; деякі зі своїх найзагадковіших праць він підписав псевдонімом Jeova Sanctus Unus!

— Тобто Єдиний Істинний Бог? — спитала Кетрін. — Скромний хлопець, нічого не скажеш.