— Заради Бога, Книга Одкровення — це така плутанина! — вигукнув настоятель. — Ніхто не знає, як її тлумачити. Я кажу про світлі голови, що писали зрозумілою мовою: про пророцтва святого Августина, сера Френсіса Бекона, Ньютона, Ейнштейна — і далі за списком. Усі ці генії передвіщали трансформаційний момент просвіти. Навіть Ісус сказав: «Ніщо не сховане так, що не вийде назовні, жодна таємниця не уникне світла».

— Таке передбачити неважко, — завважив Ленґдон. — Бо кількість знань зростає експонентно. Що більше ми знаємо, то більшою є наша здатність навчатися і то швидше ми розширюємо базу своїх знань.

— Так, — додала Кетрін. — У науці ми спостерігаємо це постійно. Кожна нова, тобто винайдена, технологія стає інструментом для винаходження інших нових технологій... Це як снігова куля, що зростає під час руху. Саме тому наука за останні п'ять років пройшла шлях більший, аніж за попередні п'ять тисяч. Експонентне зростання. В математичному виразі з плином часу експонентна крива прогресу перетворюється майже на вертикаль, саме тому розвиток нині відбувається неймовірно швидкими темпами.

У кабінеті настоятеля запала тиша, і Геловей відчув, що його гості й досі не уявляють собі, як ця піраміда допоможе їм дізнатися щось нове. «Саме тому доля й привела вас до мене, — подумав він. — Настав час мені відіграти свою роль».

Багато років преподобний отець Геловей та його брати-масони були охоронцями. Але тепер все змінилося.

«Я більше не охоронець. Я проводир».

— Професоре Ленґдон, — сказав Геловей, нахиляючись над столом. — Візьміть, будь ласка, мене за руку.

Роберт Ленґдон непевно дивився на розгорнуту долоню настоятеля Геловея.

«Ми що — молитись зібралися?»

Професор ввічливо простягнув руку і поклав її в змарнілу долоню старого. Той міцно стиснув її, але не почав молитви. Натомість він намацав вказівний палець Ленґдона і спрямував його донизу, на кам'яний футляр, у якому колись зберігався золотий горішній камінь.

— Ви дивитеся, але не бачите, — сказав настоятель. — Якби ви дивилися пучками своїх пальців, так як я, то дізналися б, що цей куб іще не все вам розповів.

Ленґдон слухняно провів пучкою всередині коробочки, але не відчув нічого. Внутрішня поверхня була абсолютно гладкою.

— А ви ще пошукайте, — підказав Геловей.

Нарешті палець Ленґдона щось намацав — малесеньке випукле кружальце, мікроскопічну цятку в центрі основи куба. Витягши руку, він придивився. Маленьке кружальце було майже невидиме для неозброєного ока.

«Що це?»

— А ви не впізнаєте цей символ? — поцікавився настоятель.

— Символ? — перепитав Ленґдон. — Та я майже нічого не бачу.

— Натисніть на нього.

Ленґдон зробив, як йому сказали — натиснув пучкою на малесеньку цятку. «І що ж, на його думку, станеться?»

— Тримайте палець, — підказав настоятель. — Тисніть сильніше.

Ленґдон зиркнув на Кетрін, але та спантеличено поправила за вухом пасмо волосся.

Нарешті за кілька секунд старий кивнув.

— Гаразд, приберіть руку. Сеанс алхімії завершено.

«Алхімії?» Роберт Ленґдон витяг руку з кам'яної скриньки й ошелешено замовк. Не змінилося анічогісінько. Скринька так і стояла на столі.

— Нічого не сталося, — нарешті озвався професор.

— А ви погляньте на пучку свого пальця, — порадив настоятель. — І побачите там трансформацію.

Ленґдон поглянув на палець, але єдиною трансформацією, що він побачив, був маленький рівець від крихітного виступу: малесеньке кружальце з цяткою посередині.

— А тепер ви впізнаєте цей символ? — спитав настоятель.

Так, Ленґдон упізнав його, але більше вразила здатність старого відчути деталі цього кружальця. Вочевидь, Геловей вже добре натренувався бачити кінчиками пальців.

— Це алхімічний символ, — зауважила Кетрін, підсовуючи своє крісло і вдивляючись у палець Ленґдона. — Древній символ, що означає золото.

— І справді. — Настоятель посміхнувся і поплескав кам'яну скриньку. — Мої вітання, професоре. Ви щойно досягли того, до чого прагнув кожен алхімік упродовж усієї історії людства. З непотрібної речовини ви утворили золото.

Ленґдон насупився. Почуте не справило на нього враження. Звичайнісінький дешевий фокус — який у ньому сенс?

— Цікава думка, пане настоятелю, але боюся, що цей символ — кружальце з цяткою посередині — має десятки значень. Він називається «циркумпункт» і є одним з найпоширеніших символів у світі.

— Про що ви кажете? — скептично перепитав настоятель.

Ленґдон не міг повірити, що масон не знає духовного значення цього символу.

— Пане, циркумпункт має незчисленну кількість значень. У Давньому Єгипті цей символ означав Ра — бога-сонце, а в сучасній астрономії він і досі використовується на позначення сонця. У східній філософії він означає духовне внутрішнє бачення третім оком, а також божественну троянду і знак просвітлення. Кабалісти використовують його для позначення Кетери — найвищої сфіроти і «найприхованішої з усіх прихованих речей». Древні містики називали цей символ Божим Оком, від якого походить Всевидяче Око на великій печатці Сполучених Штатів. Піфагорійці використовували циркумпункт як символ Монади — Божественної Істини, Prisca Sapientia [21] , як символ поєднання та примирення розуму й душі, а також...

— Та годі вам, — розсміявся настоятель. — Дякую, професоре. Звісно, ви маєте рацію.

Тепер Ленґдон збагнув, що його пошили в дурні. «Він і так все це знає».

— Циркумпункт, — сказав Геловей, і досі посміхаючись, — є загалом символом древніх таємниць. І тому я припускаю, що його знаходження в цьому футлярі — це не випадковість. Згідно з легендами, секрети цієї мапи сховані в найменшій з її деталей.

— Прекрасно, — мовила Кетрін, — але навіть якщо цей символ зображено там не просто так, то він аж ніяк не наближає нас до розшифрування цієї мапи, правда ж?

— Ви раніше сказали, що розламану печатку було втиснено перснем Пітера?

— Так.

— І ви сказали, що цей перстень з вами?

— Так, він у мене, — відповів Ленґдон. Засунувши руку в кишеню, він дістав пластиковий пакет і поклав його на стіл перед настоятелем.

Геловей взяв перстень і почав обмацувати його.

— Цей унікальний перстень виготовили одночасно з масонською пірамідою, і, згідно з традицією, його носив масон, який відповідав за її збереження. Сьогодні, коли я намацав маленький циркумпункт в основі кам'яної скриньки, то збагнув, що цей перстень є насправді частиною символону.

— Невже?

— Я в цьому не сумніваюся. Пітер — мій близький друг, і він носив цей перстень багато років. Я його досить добре знаю. — З цими словами Геловей подав перстень Ленґдонові. — Можете самі пересвідчитися.

Ленґдон узяв перстень, уважно до нього придивився і пробігся пальцями по двоголовому феніксу, цифрі 33, написам «Порядок із хаосу» та «Усе відкривається на тридцять третьому ступені». Але нічого незвичного не відчув. Та коли його пальці почали обводити зовнішнє коло древньої прикраси, він раптом зупинився. Спантеличено перевернувши перстень, професор вдивився у самісінький його край.

— Знайшли? — спитав настоятель.

— Гадаю, що так! — відповів Ленґдон.

Кетрін ближче підсунула стілець.

— А що там?

— Знак «градус» на краю, — сказав Ленґдон, демонструючи їй свою знахідку. — Він такий малий, майже непомітний для очей, але на дотик цей знак вигравіруваний і схожий на малесеньку насічку.

Знак градуса розташовувався скраю, здавалося, наче його навмисне зробили одного розміру з випуклим кружальцем в основі кам'яного футляра.

— Він має той самий розмір? — збуджена й зацікавлена Кетрін присунулася ще ближче.

— Є лише один спосіб перевірити це. — Ленґдон взяв перстень, опустив його в скриньку і з'єднав два крихітних кружальця. Потім натиснув, кружальце-виступ у скриньці сумістилося з круглим отвором на персні — і почулося слабке, але чітке «клац!»